Урок писанкарства в Українській закордонній школі імені Лесі Українки
В Українській закордонній школі ім. Лесі Українки пройшов весняно-традиційний урок писанкарства.
В класі панувала загадкова тиша. Вчитель образотворчого мистецтва Людмила Балан з великою повагою розповідала про історію писанкарства, передаючи всім присутнім велике захоплення до цієї царини народного мистецтва. Коли діти запалили свічі, то в повітрі завис не лише гострий запах свічок, а й солодкий присмак воску, який ніби поніс усіх в старовинний світ минувшини, де людство колись вимірювало час зі змінами пір року, а сама природа керувала життям…
Скільки років самому писанкарству ніхто не знає. Досліджуючи матеріали археологічних експедицій з вивченням трипільської культури ( V-ІІ тис.до н.е.) вчені побачили на кераміці орнаментальні малюнки, які дуже нагадують орнаменти сучасних українських писанок. Існує багато легенд, які пояснюють побутування писанок під час Великодніх свят, а разом з тим пов’язують виникнення традицій писанкарства з євангельськими подіями (Страстями Христа).
Діти з великою цікавістю та старанністю наслідували вчителя, повторювали її рухи, уважно прислухалися до зауважень та порад. Батьки із задоволенням допомагали своїм дітлахам, згадуючи дитинство…
Людмила Балан наголошувала, що червоний колір означає радість життя, жовтий – світло теплого сонця, зелений символізує весну, воскресіння природи, червоний з білим – щастя, пошану, мир, а бронзово-коричневий – символ
В народі і посьогодні існує багато повір’їв, пов’язаних з писанками. В Великодній ранок дівчата намагалися вмитися водою, у яку клали Великодню писанку – вірили,що це надасть краси та здоров’я. Сільські господарі з писанкою обходили все своє обійстя, щоб не переводився достаток в домі, а лани славилися врожаями.
Такі уроки виховують у дітей не лише пошану до звичаїв і традицій нашого народу, а й залишають відбиток у пам’яті на все життя.
Асоціація українських жінок в Італії